ЗУХ, а, ч., фам. Завзята людина; молодець, хват. — Що за зух наш Кирило, — сміються запорожці,— не побоїться і чорта позвать у дружки (Стор., І, 1957, 97); // Пройда. [Степан:] Хіба один чоловік може побороти зграю здирщиків, зухів, що тільки й годуються та жирують з людського лиха? (Стар., Вибр., 1959, 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 735.