ЗУХВА́ЛЕЦЬ, льця, ч. Зухвала людина. — Ви скажіть сьому зухвальцю, Що тепер настав день суду (Л. Укр., І, 1951, 384); Очі всіх шукають маленького зухвальця, що дозволив собі насміятися із старших (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 735.