ЗЦІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і діал. ЗЦІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗЦІ́ПИТИ, плю, пиш; мн. зці́плять; док., перех.
1. Щільно стуляти (зуби, уста і т. ін.). Вода взяла-таки своє; частіше та частіше обсипа вас з-за спини морозом, зуби цокочуть, ви повинні міцніше їх зціплювати (Мирний, IV, 1955, 319); Він заривався головою під ковдру, ..затуляв вуха і до тріску в зубах зціплював щелепи (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 153); Ноги ще боліли Так, що аж зуби він зціпляв (Фр., X, 1954, 351); Кайдашиха тільки губи зціпила (Н.-Лев., II, 1956, 373); // безос. «А що ж то за смерть?.. Хто знає?» ..Темна мара встала в Чіпчиній думці, як страшидло яке, холодне, непривітне… Говори, дивись — а тут… зуби зціпило, язик одібрало (Мирний, II, 1954, 60).
◊ Зці́пивши зу́би — виявляючи велику витримку, стійкість, напруживши всі сили. [Юда:] Учитель мав улюбленців між нами, — ми, зуби зціпивши, їм догоджали (Л. Укр., III, 1952, 140); Під Сталінградом важче було. Кров’ю обливалися, а вистояли, зціпивши зуби (Цюпа, Назустріч.., 1958, 354).
2. Зводити докупи, міцно притискаючи один до одного (пальці, руки); стискати (кулаки). Івась, аж кулаки зціплює, кашля (Мирний, І, 1954, 307); Вася скипів і ледве втримався, щоб не вискочити на вулицю. Він міцно зціплював кулачки, загрозливо показував їх Миті (Епік, Тв., 1958, 357); Едіта, зціпивши руки, дивиться поперед себе поглядом, повним одчаю (Л. Укр., III, 1952, 81); Химка зціпила рученята, схилилась на стіл і гірко-гірко заплакала (Кос., Новели, 1962, 24); // Схопивши (руками, зубами), міцно стискувати. Прискочив [Довбущук] до Петрія, зціпив його сильно правою рукою (Фр., VIII, 1952, 117); Врешті Василь міцно зціпив його [камінь] долонями і притис до поясниці. Потім присів і вивалив на ліве плече (Чендей, Вітер.., 1958, 211).
3. перен. Заморозивши, робити твердим, застиглим; сковувати морозом. Настала осінь. Подихнули морози, зціпили землю, зв’ялили гаї та діброви (Коцюб., І, 1955, 66); Бабуся зима все зціпить і обвіє холодом (Кобр., Вибр., 1954, 29); // Робити малорухливим, бездіяльним (про холод, страх і т. ін.). Він ще недавно журився, чи не відсахнеться від нього село, чи не зціпить його переляк (Стельмах, І, 1962, 441).
◊ Зці́пило ди́ха́ння, безос.— стало важко дихати кому-небудь. Чомусь зціпило дихання, і вона взялася рукою за груди (Чендей, Вітер.., 1958, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 736.