ЗЧІ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗЧЕСА́ТИ, зчешу́, зче́шеш, док., перех.
1. розм. Те саме, що розчі́сувати. Сумує він [Рибалка],.. Аж — гульк!..з води Дівчинонька пливе І косу зчісує, і брівками моргає!.. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 76); — Іди, синку, додомоньку, Змию, зчешу тобі головоньку! (Чуб., V, 1874, 937).
2. тільки док., перен., розм. Відтяти, зрізати. Нема вже й того коня, що носив тебе на крилах, і шаблі, що не одну татарську голову зчесала (Стор., І, 1957, 179); Літак зчесав верховіття тополі і впав у кущі, в болото (Мушк., Серце.., 1962, 182); // безос. Ех же ж і рвонуло! Розлетівся патрон на клаптики і одним шматком так і зчесало ніготь на великім пальці в Олекси… (Вишня, II, 1956, 261).
3. спец. Розчісуючи, чешучи, знімати, видаляти частину шерсті, пуху і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 740.