ЗЯТЬ, я, ч.
1. Чоловік дочки. До своєї дочки Горпуші прийняв [Сучок] собі у прийми зятя (Гр., II, 1963, 313); Цілий тиждень Микола запивав своє гірке бурлацтво і приходив додому п’яний. Дочка й зять зглядались між собою й мусили мовчати (Н.-Лев., II, 1956, 258); До привітної господині хлопці один з-перед одного напрошувалися в зяті (Чорн., Визвол. земля, 1959, 180).
2. Сестрин чоловік. Сьогодні одібрав од сестри і зятя листи (Мирний, V, 1955, 338); Жив [Прокіп] у сестри та зятя (Головко, І, 1957, 201).
3. Чоловік зовиці.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 744.