ЗІВ’ЯЛИ́ТИ і рідко ЗОВ’ЯЛИ́ТИ, в’ялю́, в’я́лиш, перех. Док. до в’яли́ти. Ті кілька кроків, які він зробив до столу, геть чисто зів’ялили його (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 87); Може, нужда та недостача.. зсушить-зов’ялить свіжі личенька (Мирний, I, 1954, 208); // безос. Порадюк розгубився і застиг. Немов кудись ділася сила з ніг, його зів’ялило (Чендей, Вітер.., 1958, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 571.