ЗІВНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до зіва́ти 1. — Поклав я його [пораненого] на землю. Бачу, щось сказати хоче — очі так і говорять, так і говорять, а вуста мовчать. Зівнув два рази — і все (Тют., Вир, 1964, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 570.