Зімови́к, ка, м.
1) Погребъ, куда на зиму кладутъ ульи съ пчелами. Уже останнії дикі гуси в вирій полетіли, пасіку в зімовик поставили. Г. Барв. 160.
2) = Зімовник. Наш таки січовик Печина привіз його з якогось зімовика. Стор. II. 11.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 153.