Зіха́ти, ха́ю, єш, сов. в. зіхнути, хну, не́ш, гл.
1) Разѣвать, разинуть (ротъ). Своє ззів, та й на моє зіхаєш. Ном. № 10827.
2) Зѣвать, зѣвнуть. Лежить та зіхає на все горло. Мир. ХРВ. 308. Вилазе відтіля (з труни) мертвець: зігнув, потягся і подався на слободу. ХС. III. 56.
3) Испускать, испустить духъ (объ умирающемъ). Як лежала я хвора дуже, то діти все ждали: ось зіхне! ось зіхне мати. Волч. у. (Лободовск.).
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 155.