ЙО́РЖИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до йорж.
2. Чуб на голові, що стирчить догори. Це був кволий на вигляд дідок з сивим йоржиком на голові і довгими вусами (Жур., Опов., 1956, 226).
3. у знач. присл. йо́ржиком. Коротко, так, що стирчить (про волосся). Кирпатий, блакитноокий, підстрижений йоржиком і вже напівсивий, він здавався Климові дедалі більше схожим на клоуна (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, І, 1952, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 62.