КАГА́Л, у, ч.
1. У Польщі в XVI-XIX ст.— єврейське громадське самоуправління й сама єврейська громада. — Є в нас свій магістрат, що зветься кагалом, свої тувими — лавники і свої радці — кагальники (Тулуб, Людолови, II, 1957, 90).
2. перен., розм. Галаслива юрба; зборище. Незабаром заробітчани усім кагалом подалися в село до корчми Лукаша Кондри (Стельмах, Хліб.., 1959, 202).
3. перен., розм. Гамір, безладдя, розгардіяш. Кагал, гармидер стояв у хаті (Мирний, І, 1949, 336).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 67.