КАДИ́ЛЬНИК, а, ч.
1. Той, хто кадить кадилом. Шевченко.. ненавидів церкву з її облудою, лицемірством і юродивими кадильниками (Слово про Кобзаря, 1961, 162).
2. перен., ірон. Той, хто надмірно вихваляє кого-, що-небудь. Старанні кадильники.. підігрівали егоїстичні замашки ланкової (Вітч., 2, 1961, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 68.