КАДИ́ТИ, каджу́, ка́диш, недок.
1. Махаючи кадилом (кадильницею) під час церковного обряду, курити ладаном або іншими пахучими речовинами. Священик одчинив царські врата, почав кадити по церкві. Рознеслись пахощі.. ягідок дешевого ялівцю (Н.-Лев., II, 1956, 403); — Як кадить [отець Симон] та пройде по церкві, так народ, особливо жінки, перед ним і хиляться (Головко, II, 1957, 46).
◊ Кади́ти фіміа́м див. фіміа́м.
2. перен., розм. Випускати, виділяти дим або чад, запах; курити. Довбня, сидячи за столом, кадив, мов з димаря, на всю хату, запиваючи чаєм кожну затяжку (Мирний, III, 1954, 202); Кадить світло, скло заяложене, зверху надбите (Тесл., Вибр., 1950, 137); На крутій гряді стоїть верба зелена кучерява,.. колишеться од вітру й кадить на всі боки солодким духом (Дн. Чайка, Тв., 1960, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 68.