КАЗНОКРА́Д, а, ч., заст. Службовець, що обкрадає казну (у 1 знач.), привласнює державні кошти. — Відтіля [з Дніпрельстану] його вигнали в зв’язку з викриттям компанії казнокрадів та чорносотенців (Трубл., І, 1955, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 72.