КАЛАТА́ЛО, а, с. Дерев’яний прилад, яким стукає нічний вартовий або який прив’язують на шию тваринам. Десь далеко стукає калатало нічного сторожа (Коцюб., І, 1955, 415); Осінь, осінь… Оголеними дорогами гонять маржину з полонини, і наповнюються шляхи ревом волів, дзвоном калатал, гейканням пастухів (Хотк., II, 1966, 266); Глухий будочник Кіндратій, прозваний «Будило», несамовито калатав у розтрісле калатало (Смолич, II, 1958, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 75.