КАМІ́НЧАСТИЙ, а, е. Укритий камінцями. Камінчастий брід. КАМІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до каміне́ць. Сонце стоїть високо, розпечена земля пашить кожною грудочкою, кожним камінчиком (Коцюб., І, 1955, 285); * У порівн. Мільярдами коштовних камінчиків засвітилась роса (Бойч., Молодість, 1949, 146).
◊ [Ки́дати (ки́нути)] камі́нчики (камі́нчик) у чийсь горо́д — те саме, що [Ки́дати (ки́нути)] камінці (каміне́ць) у чийсь горо́д (див. каміне́ць). Про неї-бо кажуть, що вона ні одного дня не може пробути без лайки. І Василина розуміє, в чий це город камінчик (Хотк., II, 1966, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 83.