КА́РАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до кара́ти. До осіб, взятих на поруки, не завжди висувають належні вимоги, і вони, відчуваючи свою безвідповідальність і безкарність, ..роблять антигромадські вчинки, в тому числі й карані в кримінальному порядку (Ком. Укр., 1, 1966, 36); [Суд:] Я тебе питаюся, чи ти був караний, то значить чи ти сидів у арешті? (Март., Тв., 1954, 90); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Велика грішниця. Вже карана й перекарана: і богом, і чортом (Баш, На.. дорозі, 1967, 225).
2. у знач. прикм. Якого треба карати, який підлягає покаранню.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 100.