КАРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. Зазнавати моральних страждань; мучитися. О думи мої! о славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся… але не каюсь!.. (Шевч., II, 1953, 32); Тільки один Чіпка не лягає: ходить, нудиться, карається… (Мирний, І, 1949, 391); Тож і Мамай, художник, створивши Однокрила, карався й каявся (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 102).
2. Пас. до кара́ти 1. — Його приписи регулювали моє життя так, як накручений годинник. Найменше переступлення тих приписів каралось остро (Фр., І, 1955, 345); Сваволя й беззаконня суперечать самій суті радянської соціалістичної демократії й караються як найтяжчий злочин (Рад. суд охороняє права.., 1954, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 101.