КА́РКАТИ, аю, аєш, недок., розм. Те саме, що кря́кати 1, 2. Над парками на київських кручах кружляло, каркаючи, гайвороння (Смолич, Мир.., 1958, 464); — Нема тепер радості на світі… Нема і не скоро буде. — Не каркай, лиховісний! (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 106.