КАХИ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. кахи́кати та звуки, утворювані цією дією. Тільки доносилося глухе кахикання (Мирний, III, 1954, 194); Їхня розмова точиться пошепки, і, як неспокійні бризки, перериває її раптом то кахикання агронома, то хрипкий сміх Кукси (Донч., І, 1956, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 122.