КАШКЕ́Т, а, ч. Чоловічий головний убір із козирком. Застьобував [Рудий] свою безбарвну піджачину, що враз з такими ж пошматованими штанами ..та заяложеним кашкетом складали його мізерну одіж (Коцюб., І, 1955, 138); Він, кашляючи, підвівся, взяв кашкет, пішов до дверей (Шиян, Баланда, 1957, 59).
Зало́млювати (заломи́ти) кашке́та див. зало́млювати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 125.