КАШЛЯНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до ка́шляти. Він кашлянув, підтягнувся і високим, чужим трохи голосом почав читати (Коцюб., II, 1955, 81); Кашлянути заставить [лікар], повітря у груди набрати (Шпорта, Запоріжці, 1952, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 126.