КАШТА́Н, а, ч.
1. Дерево з видовжено-ланцетними листками й спрямованими догори суцвіттями. Літостанський.. оглядав хрещатицьку долину через верхи старих лип та каштанів (Н.-Лев., IV, 1956, 326); Обголені з листя каштани і ясени підносили свої сірі гілляки до сірого неба (Фр., VI, 1951, 443); Біля входу перед ним [господарем] каштани Білі свічі вгору підняли (Перв., II, 1958, 57).
2. Брунатного кольору горіхоподібний плід цього дерева. Ми збирали з сином на землі каштани (Рильський, І, 1946, 244); До моїх ніг покотився блискучий, полірований каштан (Коп., Як вони.., 1948, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 126.