КВИТО́К, тка́, ч.
1. Паперова або картонна картка певної форми з відповідним написом, що дає право користуватися чим-небудь, входити куди-небудь, брати участь у чомусь і т. ін. Коли б хоч звісточка від тебе з дороги, як ти доїхала до Сімферополя, на яку дорогу видано квиток тобі (Коцюб., III, 1956, 130); Кур’єр.. приніс нам три квитки до театру (Досв., Вибр., 1959, 99); Трамвайний квиток.
Вхідни́й квито́к див. вхідни́й.
2. Документ, особове посвідчення про належність до організації, товариства, установи тощо. Маяковський казав, що не мислить себе поза партією, хоч і не носить партійного квитка (Рильський, III, 1956, 373); Комсомольський квиток мій лежить на столі, Двадцять літ я із ним проходив по землі (Мал., Запов. джерело, 1959, 5).
◊ Во́вчий квито́к див. во́вчий.
3. заст. Квитанція, розписка. В руці у панотця ще був квиток на три сажні дров (Свидн., Люборацькі, 1955, 16); Пан Оврам Роздобудько, сховавши в кишеню підписаний рукою обозного квиток, зажадав: — А тепер погуляймо (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 272).
4. заст. Судова повістка. — Ти думаєш, це тобі в суді квитки писати. Ну, лишень я тобі поставлю хоч один [синяк] під очима… (Мирний, IV, 1955, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 134.