КЕ́ГЛІ, ів, мн. (одн. ке́гля, і, ж. і рідко ке́гель, гля, ч.).
1. Гра, що полягає в збиванні кулею дерев’яних стовпчиків, розташованих у певному порядку. Тополя повиточував кулі для крокету й кеглів (Бойч., Молодість, 1949, 296).
2. Дерев’яні або синтетичні стовпчики для цієї гри. Розставляти кеглі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 138.