КЕЛІ́ЙНИЦЯ, і, ж,
1. Служниця ігумені та деяких інших монашок.
2. Жінка, що живе в келії, у скиту; // перен. Самітниця, відлюдниця. — Чи хотіла я жити коли келійницею і чи думала, що буду одинока у великому городі? (Л. Янов., І, 1959, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 139.