КИСЛЯ́К, ч.
1. род. у́. Загусле кисле молоко. Зоя залізла до комори шукати.. кисляку на вечерю (Коб., III, 1956, 505); Кисляк такий, хоч ножем ріж (Стельмах, Хліб.., 1959, 122); Миронич розклав перед зніяковілим хлопцем хатній харч — запашний свіжий хліб, глечик кисляку (Горд., II, 1959, 117).
2. род. а́, перен., зневажл. Про в’ялу, нудну людину, що завжди скиглить, жаліється. На трибуні — мастак, а на ділі — кисляк! (Ряб., Жайворонки, 1957, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 154.