КЛАРНЕ́Т, а, ч. Духовий музичний інструмент, що має форму циліндричної трубки з клапанами у вигляді гудзиків і з невеликим розтрубом на кінці. Голосно покотилися тонкі та різучі вигуки флейт та кларнетів (Мирний, III, 1954, 263); Кримов хутко й фасонно пробіг пальцями по гудзиках кларнета (Мик., II, 1957, 538).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 174.