КЛЕЙО́НКА, а, ж. Тканина, покрита з одного або з обох боків особливою речовиною, що робить її водонепроникною; церата. Плащем з клейонки обвернувся [Латин], Циновим гудзем застебнувся, На голову взяв капелюх (Котл., І, 1952, 171); Біля оббитих клейонкою дверей Шавловський пропустив Кардаша поперед себе (Жур., Вечір., 1958, 42); На столі, засланому новою білою клейонкою, стояв уже готовий обід (Сенч., На Бат. горі, 1960, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 178.