КЛИ́ГАТИ, аю, аєш, недок., розм., рідко. Важко, повільно йти. Стара бабуся ледве клигала, копаючись у своєму городі (Чаб., Катюша, 1960, 40); Разом з усіма, затиснувши зуби, клигав [Сеспель] засніженими вулицями за місто (Збан., Сеспель, 1961, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 181.