Кло, кла, с.
1) Ребро, грань, гребень предмета. Доґи (= клепки) клом — боками щільно приставали до себе. Шух. І. 249.
2) Клыкъ (свиной). Болѣе употр. во мн. ч. кла. Желех. Вх. Лем. 425.
3) Ростокъ. Цибуля пущат кла. Вх. Лем. 425.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 252.