КЛО́ПІТНО. Присл. до клопітни́й 1. Остапові чогось було трохи клопітно на душі. Він трохи боявся жінки (Гр., II, 1963, 456); В біологічному кабінеті нашого дитячого будинку імені Крупської зараз дуже шумно й клопітно (Коп., Подарунок, 1956, 171); Кілька разів водій спиняв авто, нашвидкуруч щось клопітно поправляв і знову їхав (Ле, В снопі.., 1960, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 188.