КЛУБЛИ́ВИЙ, а, е. Який клубочеться (у 1 знач.). Висоти не було. Вона зникла, від вершини і до самої підошви перетворившись на вируючу клубливу туманність (Гончар, III, 1959, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 190.