КЛУБОЧИ́ТИСЯ, и́ться, недок.
1. Підійматися, зніматися клубами (див. клуб2); клуботатися. Олеся.. схопилась — уже нема [Івана], далеко; тільки пил слідом клу бачиться, а коло неї діти плачуть (Вовчок, І, 1955, 29); Над високими трубами клубочився дим (Жур., Вечір.., 1958, 81); * Образно. Клубачаться по селу глухі чутки, нібито бунтує дівчина проти свого батька-крутія (Вол., Місячне срібло, 1961, 273); // Текти, вируючи, підіймаючись хвилями (про море, річку, струмок і т. ін.). Стиснута грядою кам’яних горбів, вона [річка] в цьому місці раптом вужчала, клубочилась піною 1.. з розгону била в чорну скелю (Донч., IV, 1957, 206).
2. перен. Бурхливо, сильно виявлятися (про думки, почуття). Думки його клубачились, підштовхували одна одну, план виникав за планом, намір за наміром (Хор., Незакінч. політ, 1960, 128); Язиком Михайло Бова каявся, а в серці клу бачилася ненависть (Ткач, Арена, 1960, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 191.