КЛЯЧА́ТИ і КЛЯЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, недок., діал. Стояти на колінах. Він довго клячав, похиливши сиву голову і зложивши руки навхрест (Фр., V, 1951, 89); Аглая-Феліцітас… клячила перед Софою (Коб., III, 1956, 366).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 195.