КЛІСТИ́Р, у, ч., заст. Клізма. Їй клали.. теплую на пуп сервету, Іще клістир з ромну дали (Котл., І, 1952, 182); Юру примусили виригати Іванову горілку, потім ще для чогось поставили клістир, дали випити якісь краплі (Смолич, II, 1958, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 185.