КО́БКА, и, ж., діал. Відлога. — Та буде тобі з тими щенятами водитися,— суворо промовив Колісник, накидаючи легку кобку свого сірого балахону на голову (Мирний, III, 1954, 364); Була на йому міщанська одіж, а поверх усього одягнений був великий кобеняк з кобкою (Л. Янов., І, 1959, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 201.