КОВАЛИ́ХА, и, ж., розм. Дружина коваля. А мені, каже, розказувала про се покійна ковалиха Оксана (Кв.-Осн., II, 1956, 119); — Прийміть на роботу,— попросився Михайлик і чемно віддав чолом ковалеві й білявенькій цікавій ковалисі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 201.