КОВТУ́Н, а, ч.
1. Жмут збитого волосся, вовни, шерсті. І довгі коси в реп’яхах О поли бились в ковтунах (Шевч., І, 1951, 361); Матрос.. помацав голову.. На маківці ковтун чуба злипся і зашкаруб (Мик., II, 1957, 214); З їхніх кожухів, як з неострижених баранів, у всі боки ковтунами летіла вовна (Чорн., Потік.., 1956, 78).
2. мед., вет. Хвороба шкіри в людей на голові та в коней під гривою, при якій волосся сплутується й злипається.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 206.