КОКЕТУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. кокетува́ти. Була вона простою, звичайною сільською дівчиною, веселою, моторною, без витребеньок, без кокетування (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 355); Конфлікт у «Різдвяній ночі» лежить у сфері особистої драми: палке кохання Вакули наштовхується на насмішкувату холодність, кокетування й глузування Оксани (Укр. клас. опера, 1957, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 214.