КОМИ́ШНИК, а, ч., заст. Розбійник, що ховався в очеретах і комишах пониззя Дніпра. Здригнулися комишники, побачивши побитих товаришів, і кинулися навтьоки (Коцюб., І, 1955, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 245.