КОНВОЙО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин.ч. до конвоюва́ти. З лопатою на плечі, конвойований капралом і Романюкою, Парфен неквапом виходить з двору (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 257.