КОНВОЇ́Р, а, ч. Те саме, що конвойник; вартовий (у 1 знач.). Спереду, позаду і з боків [Остапа] їхало четверо конвоїрів (Панч, Гомон. Україна, 1954, 248); В дворі в’язниці вже чулися окрики конвоїрів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 257.