КОНВУЛЬСІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Спричинюваний конвульсією, конвульсіями, який є конвульсією; судомний. Конвульсійне дрижання повік; // Який супроводиться конвульсією, корчами. Щось встав зсередини у нього й конвульсійним сміхом вилітає крізь горло… (Коцюб., І, 1955, 409).
2. перен. Напружений, поривчастий, різкий (про рух). * Образно. Останнім конвульсійним рухом він [кленовий лист] поривається вгору, до світла, до сонця (Вишня, II, 1956, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 257.