КОНТРАПУ́НКТ, у, ч., муз.
1. Те саме, що поліфоні́я. Я буду Вам грати.., окрім того, українських пісень масу у власній транскрипції, вільній від контрапункту і всякої теорії (Л. Укр., V, 1956, 277); Майстерно з’єднуючи дві різнохарактерні колядки, він [М. В. Лисенко] тим самим показує вільне володіння технікою вокального контрапункту (Укр. клас. опера, 1957, 181).
2. Відділ теорії музики, присвячений вивченню поліфонії. Він [диригент] має бути людиною широкої загальної освіти, грати на різних інструментах, володіти технікою диригування, крім того, знати музично-теоретичні дисципліни — гармонію, контрапункт (Мист., 2, 1966, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 270.