КОНФІТУ́РИ, ів, мн., зах. Варення. — Ми пили чай на веранді. Пробували свіжі смородинові конфітури, що я наварила (Фр., IV, 1950, 361); Дарка збирала малину панам на конфітури (Л. Укр., III, 1952, 660).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 274.