КОПИ́ТНИЙ, а, е.
1. Прикм. до копи́то. Внаслідок різних умов експлуатації коня копитний ріг звичайно стирається нерівномірно (Профіл. захвор.., 1955, 213); // Який має копита. Копитні тварини.
2. у знач. ім. копи́тні, них, мн. Назва ряду ссавців (кінь, олень і т. ін.), що мають копита. А чи відомо їй.., що листя того бузку не їсть жодне з копитних (Гончар, Таврія, 1952, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 281.