КОРО́ВИЦЯ, і, ж., розм., рідко. Те саме, що коро́ва 1. [Мати:] Пора ж тобі коровицю здоїти, оту молочну (Л. Укр., III, 1952, 254); А я гадав, пане брате, що то зоря ясна, А то моя дівчинонька коровицю пасла (Коломийки, 1969, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 295.