КОРУВА́ТИ1, у́ю, у́єш, недок., перех. Здирати кору. Ті стяте дерево керують. Ті ріжуть пилами, чверту-ють. Кладуть у стоси (Фр., X, 1954, 320); Два [лісоруби] пилили, два керували, він мав суччя стинати (Круш., Буденний хліб.., 1960, 334).
КОРУВА́ТИ2, у́ю, у́єш, недок:, перех. і без додатка, діал. Лікувати. [Психіатр:] Ми не керуємо нудотою (Л. Укр., II, 1951, 65); — Доки це я буду приймати твоїх гостей, харчувати, й частувати, й керувати..? (Григ., Вибр., 1959, 445).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 302.