КОРЧА́СТИЙ, а, е.
1. Який має дуже розвинене, покручене коріння. Сутулуватий, з товстими.. ногами, він стояв біля столу, мов корчастий пеньок (Шиян, Партиз. край, 1946, 57).
2. Який має дуже розвинені гілки; густий (у 1 знач.). Із заростів корчастої ліщини Там і донині зрубом порохнявим Біліє [криниця] вдень (Вирган, Квіт. береги, 1950, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 302.